До недавнього часу роль, що відводилася перекладу у галузі етно-антропологічних досліджень, залишалася дискусійною та/або периферійною. Після відомої дискусії про британську антропологію на рубежі 1960-х рр. (Asad 1986) численні різноманітні підходи до перекладу — головним чином в американській лінгвістичній антропології та етнопоетиці — все ще перебувають під впливом епістемологічних, семантичних та онтологічних викликів: неможливість визначити однозначно мову (що це — поняття, текст чи мовленнєвий акт?), незбагненність референції (за термінологією Віларда Квайна (Willard Quine)) та методологічні коливання між універсалістськими, етнографічними та прагматичними моделями. Родні Нідгем (Rodney Needham) своє дослідження «Віра, мова та досвід» (Belief, Language and Experience (1972)) присвятив питанням перекладності понять, визначаючи акт перекладу як складник антропологічного знання, тоді як Деніс Тедлок (Dennis Tedlock), видатна постать у етнопоетиці, застосував до міфів корінних народів Америки нові стратегії перекладу. Досліджуючи декілька версій казок народу зуні та «Пополь-Вух» майя, Тедлок зауважив, що під час письмової фіксації усної оповіді (orality) втрата маркерів усного виконання істотно впливає на подальший переклад. У зв’язку з цим у своїй перекладацькій практиці він почав використовувати типографічні засоби, що дозволяють передавати в тексті специфіку усного виміру; в окремих випадках він навіть надав записи усних виконань разом з їх транскрипціями (Tedlock 1983). Останнім часом етнопоетичні дослідження Дела Гаймза (Dell Hymes) зосереджувалися на повторному транскрибуванні та критичному повторному перекладі (retranslation) усних оповідей корінних народів Північної Америки, раніше опублікованих Едвардом Сепіром (Edward Sapir) та Мелвілом Джейкобсом (Melville Jacobs). Гаймз показав, що виконання усних оповідей пов’язане з комунікативною компетентністю та культурно зумовленими способами вираження голосу. Відтак вони пов’язані зі специфічними модальностями, в які переживається реальність — лінгвопоетичними, когнітивними, культурними або емоційними. Як зазначає дослідник, «етнопоетика передбачає не лише переклад, а й трансформацію — трансформацію модальності, представлення почутого як побаченого. Око є інструментом розуміння» (Hymes 2003: 40).