Антон Попович наводить базове визначення автоперекладу (або авторського перекладу чи самоперекладу) як «перекладу оригінального твору на іншу мову самим автором» (Popovič [1976]: 19). Також він стверджує, що автопереклад «не може вважатися варіантом тексту для перекладу, а повинен вважатися його справжнім перекладом». Та в останні десятиліття в більшості досліджень, що присвячені автоперекладу, їхні автори, характеризуючи цю практику, не настільки категоричні. Так, Вернер Коллер проводить чітку межу між тим, що він називає «автоперекладом» і «справжнім» перекладом, через відмінність у питанні вірності, позаяк «перекладач власного твору вважатиме виправданим вносити зміни в текст там, де «звичайний» перекладач, мабуть, на них не наважиться» (Koller 1979/1992: 197). Звісно, до перекладу важко застосувати поняття вірності, і сьогодні воно все більше виходить із вжитку, і так само не може бути застосованим і до автоперекладу. Та що Коллер підкреслює, так це те, що відмінність між перекладом та автоперекладом полягає у питанні правомочності. Ще драматург Карло Гольдоні (1707–1793), який писав, практикуючи переклад власних творів, як італійською, так і французькою, стверджував, що «я все-таки у цьому відношенні мав перевагу над іншими: просто перекладач не наважився б, навіть попри труднощі, відходити від дослівного змісту; та я, як автор свого власного твору, міг вільно змінювати слова на ті, які б краще задовольняли смаки та звичаї мого народу» (Goldoni, 2003: 257). Спираючись на відмінності в характері авторства, Верена Юнґ наголошує на важливій перевазі автоперекладачів відносно тексту-«оригіналу» : «Основна різниця між звичайними перекладачами і перекладачами власних творів […] полягає у тому факті, що автоперекладачі мають кращий доступ до своїх справжніх намірів і до джерельного контексту культури чи літературного інтертексту власних першоджерельних творів, ніж звичайні перекладачі» (Jung 2002: 30).

Література

Fitch, Brian T.

1988 Beckett & Babel. An Investigation into the Status of the Bilingual Work. Toronto: University of Toronto Press.

Goldoni, Carlo

2003 Mémoires. Paris: Mercure de France.

Grutman, Rainier

1997 Des langues qui résonnnent. L’hétérolinguisme au XIXè s. québécois. Montréal: Fides.

Hokenson, Jan Walsh & Munson, Marcela

2007 The Bilingual Text. History and Theory of Literary Self-Translation. Manchester: St. Jerome Publishing. TSB

Jacobs, J. U.

2002 “Translating the Heart of Darkness: cross-cultural discourse in the contemporary Congo Book.” In Translation, diversity and power, Ileana Dimitriu (ed.) Special issue of Current Writing 14 (2): 104–117.

Jung, Verena

2002 English-German self-translation of academic texts and its relevance for translation theory and practice. Frankfurt am Main: Peter Lang. TSB

Koller, Werner

1979 Einführung in die Übersetzungswissenschaft. Uni-Taschenbücher 819. Heidelberg: Quelle & Meyer. BoP

Osimo, Bruno

1999 “Nabokov’s selftranslations: interpretation problems and solutions in Lolita’s Russian version.” Sign System Studies 27: 215–233. TSB

Oustinoff, Michaël

2001 Bilinguisme d’écriture et auto-traduction: Julien Green, Samuel Beckett, Vladimir Nabokov. Paris: L’Harmattan. TSB

Popovič, Anton

1976 A Dictionary for the Analysis of Literary Translation. University of Alberta: Edmonton.

Tanqueiro, Helena

2000 “Self-Translation as an extreme Case of the author-Translator-Dialectic.” InInvestigating Translation, Allison Beeby, Doris Ensinger & Marisa Presas (eds) 55–63. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. TSB